«Хочу стати великим, як Ієшуа Йосипович…»

У комуні під Харковом колишній політв’язень виховує «щасливих людей», працюючи по 18 годин на добу

<Вежа Щастя» - власна розробка Юрія Давидова, організатора ПОРТОСівців. Щаблі, починаючи з нижніх до верхніх, показують рівень продуктивності праці індивідів.

С.П.А.Р.Т.А. – Сільськогосподарська Поетизована Асоціація Розвитку Трудової Активності – влаштувалася в селі Караван. Комунари живуть за рахунок господарства: корів, свиней, курей, кроликів, городів. Все, що не з’їдають самі, відвозять на ринок до найближчого міста Люботин. Живе у комуні від 5 до 20 осіб – залежно від сезону та потреби в робочих руках. Один одного «спартанці» називають однодумцями, побратимами та товаришами по боротьбі.

– Таких, як ми, у світі менше ніж 5%. Наша місія – розвивати людство на шляху до щастя. На прикладі нашої комуни ми показуємо, як можна побудувати ідеальне суспільство – виховати здорових інтелектуальних людей, які вище за власні інтереси ставлять боротьбу за щастя людства, – розповідає 39-річна Тамара Костюк.
Борці за ідею

Ще одна назва цього незвичайного господарства – П.О.Р.Т.О.С. (Поетизоване Об’єднання Розробки Теорії Загальнонародного Щастя). Вперше «портосівці» влаштувалися під Москвою, у Люберецькому районі. Була комуна там з кінця 1990-х по 2000-й, поки Юрія Давидова та ще трьох людей правоохоронці не звинуватили за кількома статтями Кримінального кодексу. Серед іншого суд визнав їх винними у створенні незаконного збройного формування. Відсидівши по п’ять років, «борці за людство» влаштувалися під Харковом.

 

Сковорода та Сталін

ПОРТОС – це садиба площею близько гектара з трьома непоказними будиночками та підсобним господарством. Від інших сільських дворів цей відрізняється тим, що всі будівлі у ньому мають свої імена. Усі корисні приміщення названо іменами відомих людей. Наприклад, свиней тримають у «Сковороді», а корів – у «Лікургу». Вагончик для запчастин названий «Гоголем», а сарай із комбікормом – «Хмельницьким». Чому туалети назвали «Сталіним» та «Єльциним», пояснюють так:

– Це були погані люди, тому їхні імена ми й віддали відхожим місцям, – каже Тамара.

Всюди – на воротах, парканах, стінах і навіть стелях – гасла та «вірші» про боротьбу за щастя людства. Автори – самі «спартанці». Написання віршів – неодмінна умова перебування у комуні. Для цього заняття навіть передбачено дві години у щоденному розкладі «портосівців» – між збиранням свинарників та дійкою корів.

– Говорити мовою поезії може кожен, для цього не обов’язково бути Пушкіним, – пояснює Юрій Давидов.
Нагородять бананом, покарають горщиком

У СПАРТІ є суворий розпорядок дня. Підйом – о 5 ранку, сніданок, п’ятихвилинна планерка, де кожен отримує завдання на день. На годину раніше за інших встають кухарки та доярки. Їдять усі за загальним столом у будиночку під назвою «Терем».

– У нас шведський стіл – кожен з’їдає стільки, скільки до нього влізе. Яйця, молоко – все своє. Ми зараз вийшли на рівень 300 грамів м’яса на людину за добу! Такого навіть у Америці немає! Навіть самий алкаш, що опустився, у нас їсть як прем’єр-міністр Великобританії! І ніхто грошей за це не бере, – описує принади «комунального» життя Тамара Костюк.

За роботу члени комуни отримують і зарплату – від 20 до 50 гривень на день, залежно від кількості вчинених ними «добрих справ». Останні фіксуються у спеціальному журналі, куди занесено дані всіх «спартанців». До списку «добрих справ» входить як збирання корівника і прополка городу, так і вірш або, наприклад, написання нових гасел.

– Працювати по 8 годин на добу ми вважаємо злочином, по 10 – також мало. Тому люди у нас трудяться по 16-18 годин. Ось я, наприклад, сьогодні з 4 ранку на ногах. Мені потрібно було вивести нову формулу – співвідношення допитливості та цікавості. І ви знаєте, непогано вийшло! – пояснює 54-річний Юрій Давидов. Він називає себе основоположником нової науки – Фелічології, яка вчить людину бути щасливою. Коефіцієнт щастя за Давидовим вимірюється у продуктивності праці на благо людства.

Наприкінці тижня у СПАРТІ нагороджують найкращих та відзначають найгірших. Першим дістається банан чи апельсин. Останнім – іграшкова мавпа, яка уособлює ледарів: мовляв, працювала так погано, що не змогла стати людиною.

– Той, хто був помічений у п’яному вигляді, отримує перехідний нічний горщик – на знак особливого осуду, – уточнює Юрій Давидов.

– Якщо людина вперше помічена із цигаркою або пляшкою, адміністрація штрафує її на 33 грн. Те саме загрожує і за лихослів’я. Вдруге помічений у гріху «спартанець» буде оштрафований на 66 гривень. А якщо він злісно порушує лад і не хоче боротися із шкідливими звичками, ми з ним розлучаємося, – розповідає Тамара Костюк.

У комуні існує чітка ієрархія за рівнем продуктивності праці та рівнем людяності. Найвищі щаблі – у керівника Юрія Давидова та його помічниці Тамари Костюк. Вони відносять себе до «напівлюдів високого рівня», які ось-ось перейдуть до вищих — «справжніх», а потім і «великих» людей.

– Я хочу стати Великою Людиною, як Ієшуа Йосипович Давидов, – каже Юрій Давидов, запросто порівнюючи себе з «однофамільцем» Христом.

У Тамари Костюк мірки скромніші – вона лише заявляє про свій намір балотуватися у президенти України. У Юрія Давидова на руці одразу три години. Навіщо йому стільки стрілок, чоловік пояснює, що – це «антитеза, теза та синтез» – модель правильного прийняття рішень. На найнижчій сходинці «спартанських сходів» стоять «нелюд злобної вдачі» – ті, хто дозволяє собі заглядати в пляшку і скандалити. Вище їх – «нелюди тихої вдачі» – вони багато працюють, але одягати формули «теза і антитеза» не вміють. У «нелюдей» є шанс стати «янголами», якщо «здійснюватимуть багато добрих справ для людства» – тобто. працювати у господарстві не менше 16 годин щодня.
Не для радості, а для совісті
Членам комуни, які порушують дисципліну, оголошують догану на дошці ганьби
«СПАРТАнські» умови: щасливі люди сплять під графіками надоїв та гаслами

Жінки та чоловіки у СПАРТІ живуть окремо. Перші – у дерев’яному трикімнатному будиночку з стінами, що облупилися, і романтичним ім’ям «Ярославна». Другі – у подібній, але з мужньою назвою «Редут». Сімей за межами СПАРТУ ні в кого поки що немає. Цьому є «ідейні» пояснення. Тетяна Ломакіна у комуні від початку її заснування. Жінці 33 роки, чотири з яких вона відсиділа у в’язниці за тими самими статтями, що й Юрій Давидов.

– Сім’я, діти – трохи згодом. Час зараз тяжкий, коли на карту поставлено долю країни, особисті інтереси відходять на другий план, – пояснює Таня.

Недоліки класової боротьби

Незважаючи на те, що головною метою «комунари» називають «щасливе людство», знайти контакт із сусідами по селу їм поки не вдається. Війна між ними та корінними жителями не припиняється ні на день. Юрій Давидов свідчить про розбите вікно «спартанського» будинку.

– Ось із сусідкою посварилися. Це витрати класової боротьби. Місцеві не можуть нам пробачити наших радикальних поглядів на пияцтво та куріння, і того, що ми наважуємося працювати по 16 годин, – розмірковує Давидов.

У мешканців Каравана протилежна думка.

– Це вони скривджені? Та в нас усе село від цієї комуни стогне! Сморід та бруду розвели таку, що у сусідніх будинках вікна відчинити не можуть! А самі якісь брудні ходять! У них місцеві ніколи ні молоко, ні м’ясо не купують і працювати до них ніхто з наших не піде, бо знають, який там бардак, – бідкається Тетяна Панченко, котра живе по сусідству зі СПАРТОМ.

– Ми вже не раз зверталися і до санстанції, і до міськради, і до міліції – нічого не допомагає, – підтримує сусідку місцевий житель Олексій Гаврилович.

Правоохоронці лише руками розводять: у Люботинському райвідділі кажуть, що перевірки у комуні проводили неодноразово, нічого підозрілого не виявили. У мера Люботина до «спартанців» теж претензій немає:

- Поводяться спокійно, не п’ють, не курять. Кому від цього погано? – дивується Леонід Татунь.

Наталія Гончарова, “Газета по-київськи” №123(1523) 8 липня 2009 р.