Договорилися…(«Чорноморські новини» 26 квітня 2014 г.)

Розділилося суспільство : одним — Росію подавай, іншим — Європу. На Захід тягне, бо ж там європейські цінності: культура, рівень життя, соціалка, свобода — все вабить. І так багато про те говорили, що договорилися…

Розділилося суспільство на дві барикади. То стояла барикада із палаючими шинами на столичному Майдані, де люди вимагали покращення. А тепер-от стоять люди (маю на увазі не засланих і не проплачених) за барикадами на сході країни і вимагають… покращення.

І під покращенням вони мають на увазі одні і ті ж цінності — життя без хабарництва, без режиму, що призвів і призводить країну до злиденності. То, виходить, за одне і те ж стоять по обидва боки барикад? Стоять, бо наболіло?

То чому ж вони по різні боки барикад?

А тому, вважаю, що надто часто проводили різницю між нами-ними, Росія-Європа, той-сей… Настільки часто, що ми уже й забули: брати — то ми, українці. Найрідніші і найкровніші брати.

Зацікавило поняття «європейські цінності». Ось, із останніх звинувачень: відстоюють українці добробут, порядність тощо — значить, за європейські цінності, значить, «европейский продажний пес» уже. А спитай у тих протестуючих: «Де та Європа знаходиться?», «Де та Франція, Німеччина?», «Якою мовою в Італії розмовляють?»… Гадаєте, всі знають відповідь на ці запитання? Ой не всі!..

Ось іще одне тавро всіх поголовно прихильників Євромайдану: «бандеровєц» (чи, як нині від абсолютного незнання історії кажуть апологети Росії, аж до її президента, «бендеровєц»). А тим часом врізалася у пам’ять відповідь одного з одеських євромайданівців: «Такой вот я бандеровец, что стою на Майдане каждый день, а при этом ни о Шухевиче, ни о Бандере практически ничего и не знаю. И язык мой, родной, которым пользуюсь, — русский. Бандеровец? Пусть будет так. И стоять буду…»

То, може, годі казати «європейські цінності»? Бо сьогодні це вже якесь таке кліше, що роз’єднує. Ну, чому це — європейські цінності? Це ж загальнолюдські цінності! До них прагнемо, їх хочемо! Навіщо кидатися словами, що роз’єднують суспільство?

Та попи всі оті — «Де?», «Чому?» і «Навіщо?» — найбільше непокоїть найголовніше питання: то ми самі до конфлікту договорилися чи нам нав’язали цю різновекторність думок ззовні, заздалегідь готуючи підґрунтя для суперечки?

Є над чим думати!
І думати, і говорити.
І люди заговорили.

Ось приклад. Святослав Вакарчук замінив «співочі» гастролі на «розмовні». Їздить Україною. Зустрічається зі студентами, з викладачами і розмовляє про те, що й чому сталося в нашій країні. Бо, каже, наразі такі дискусії потрібніші рідному народові, аніж концерти.

Об’єднуються люди. Представники різних країн об’єднуються, аби поговорити з українцями про те, що непокоїть, що болить. Як-от у рамках спільного з росіянами проекту «Україна єдина». Прості люди просто курсують Україною, зустрічаються з тими, хто стоїть по оби-два боки барикад. До якого висновку дійшли учасники проекту? Антимайданівці та євромайданівці, за їхніми спостереженнями, стоять за одне і те ж. Але чому нема між ними контакту? Бо конфлікт підігрівають ззовні? Бо з’явилося багато «проплачених»? Чи, може, тому, що й не стараємося один одного почути?..

Втім, не про це планувала писати. Хотіла розповісти, як до нашої редакції посеред напруженого робочого дня завітали незнайомці — двоє жінок і чоловік. Прийшли і кажуть: «давайте поговоримо»… Як завжди, вільного часу катма, маса справ, з якими треба впоратися… Та дуже чемні і впевнені в собі люди так повели бесіду, що «кількахвилинна» розмова промайнула, як мить, а при цьому тривала більше години. Нам, людям, таки є про що говорити!

Роззнайомилися. Одна із наших гостей — Тамара Костюк — приїхала з Харкова, а Юлія Приведенна та Юрій Васькін завітали в Одесу з Росії. Усі троє представники формування «Факел-Портос». Ідея їхня проста — міжнаціональна інтеграція на основі загальнолюдських цінностей (зверну увагу на формулювання — не європейських, не російських чи ще якихось, а загальнолюдських). Які це цінності, детально розкриває «формула щастя», створена колективом альтруїстів, це: енергія — рівень енергійності, активності, здоровий спосіб життя; соціальний коефіцієнт — рівень інтелекту, розуму, вміння правильно обрати свій життєвий шлях; час — життєвий досвід; організація — уміння розпоря-джатися власним часом, життям, самоорганізація, об’єднання з друзями, однодумцями тощо.

Тобто, людина повинна займатися спортом, не мати згубних звичок, а значить, у неї буде міцне здоров’я, сильні діти. Попри це людина має дбати і про свій внутрішній світ, розвиватися, вчитися, думати, аналізувати, і ці знання, що переливаються уже в потужний життєвий досвід, вона має передавати дітям, ретранслювати в суспільство. І ще людина має вміти правильно розпоряджатися власним часом, шукати однодумців, разом з якими передавати ці знання далі, ширшому загалу. Бо ж користі з того, що, скажімо, група дуже розумних і розвинутих людей постійно спілкується лише між собою, — для країни замало.

«Ми за те, щоб Україна, Росія і Білорусь інтегрували в єдиний простір людяності. За секунду, хвилину, місяць — це неможливо. Але з роками можливо це обговорювати і знайти спільне. Не кричати, що у нас все різне, різне, а знайти спільне. Адже те, що ми різні, — це ж дуже добре!» — ділиться ідеями об’єднання Тамара Костюк.

А щодо їхньої «формули щастя», то, на думку гостей, вона має бути не лише теорією. Її, вважають, варто вивчати у садочках, школах. «Це ж так важливо, щоб дитина, яка тільки вчиться ходити, читати, вже вивчала ці принципи, в основі яких закладені загальнолюдські цінності», — вважає Тамара Костюк.

Варто, мабуть, зауважити, що до нашого міста ці люди приїхали не випадково, а, сповідуючи здоровий, енергійний спосіб життя (одне із гасел формування, до якого вони входять, — «Хочеш бути красивим — бігай!»), вирішили долучитися до славнозвісної «Одеської сотки».

А насамкінець все ж повернуся до початку своїх роздумів. Кожен з нас по-своєму бачить власне майбутнє. Та наскільки б різними не були наші бачення, всі вони мають спільну основу, бо ж кожен з нас прагне до одного й того ж — кращого життя, здоров’я і миру. То чому ж так важко порозумітися? Може, таки пора навчитися домовлятися і разом досягати кращого життя для себе особисто і для суспільства загалом?

                           Інна ЯКИМЕНКО